ЛЬВів. мозаїка
Білоруси та сирійці, греки-понтійці, ерзя, індійці, поляки, роми, кримські татари, вірмени та євреї – це лише невеликий перелік тих народів, які творять львівську спільноту. Хтось проживав тут століттями, а хтось опинився майже випадково – втікаючи від війни чи переслідувань. У спільному проєкті Школи журналістики та комунікацій УКУ та медіа-хабу «Твоє місто» «Львів. Мозаїка» ми прагнемо дослідити етнічний ландшафт нашого міста. У десяти репортажах студенти Школи журналістики та комунікацій УКУ розповідають про історії людей різних національностей та культурну мозаїку Львова.

Теми наших репортажів
1
"Називайте мене Джонні". Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
6
Адамські
Як одна полька відновлює пам'ятки архітектури у Львові та чому бачить своє майбутнє в Україні
8
З думкою про Еміне
Як кримська татарка розпочала свою справу у Львові, та все ще тужить за домом і вільними польотами в Крим
10
Куди (не) зникають будівлі
Розповідь про єврейську громаду, яка намагається зберегти останні історичні надбання
Разом зі студентками Школи журналістики та медіакомунікацій УКУ протягом семестру ми досліджували тему етнічного різноманіття Львова. Я дала студенткам «карт-бланш»: вони самі вирішували наодинці чи в парі працювати, самотужки вибирали теми, героїв/героїнь, про яких хочуть писати.

Результат інтенсивного семестру – десять репортажів про різні національності у Львові. Хтось писав про нацспільноти, які вже століттями є частиною Львова (як от польська, вірменська, єврейська спільноти), хтось – про тих людей, які переїхали сюди, втікаючи від війни, окупації чи переслідувань (як от кримські татари, сирійці чи білоруси). Деякі герої текстів ж опинилися у Львові майже випадково – так завернула доля (ерзя, греки чи індійці). Ми вирішили назвати наш проект «Львів. Мозаїка» – це наша спроба розповісти про культурне різноманіття Львова.

Я розповідала студенткам про специфіку роботи «в полі», про психологію розмови й те, як вибудувати з героями «теплий контакт», що робити зі зібраним матеріалом, як вибудувати структуру та композицію тексту, як випрацювали мову репортажу. Також запрошувала на онлайн-лекції таких відомих репортажистів/репортажисток як Вітольд Шабловський та Катажина Квятковська-Москалевич. Це була перша лекційна частина курсу «Репортаж».

Потім почалася практична – студентки самотужки працювали над текстами, я лише надавала індивідуальні консультації, супроводжуючи їх у процесі. Комусь все вдавалося одразу, комусь навпаки – герої відмовлялися зустрітися через карантин, були неговіркі, боялися чи не довіряли. Втім, ми разом знаходили рішення й рухалися далі.

Найболючішим, мабуть, був процес редагування. Адже так завжди є з першими текстами: ти приносиш свій виплеканий твір, а редактор/ка все рубає й переробляє. Але саме так працюють у справжніх редакціях. Треба вміти дивитися на свої тексти критично, прагнути їх покращити й дослухатися до порад редактора/ки. Це був цікавий досвід як для студенток, так і для мене. Сподіваюся, вони не припинятимуть писати й розвиватися далі.

Варто додати, що важливою була командна робота. Після моїх вичиток, репортажі рецензувала дослідниця й письменниця Марія Титаренко, а згодом – авторка книжок, літературна редакторка Анастасія Левкова. Окрім того, зі студентками працював фотограф Олександр Хоменко. Завдяки йому репортажі доповнені якісними світлинами. Згодом їх можна буде побачити ще на виставці у Центрі Шептицького
Олеся Яремчук
Українська журналістка та письменниця. Авторка книжки про національні меншини в Україні "Наші Інші". Викладачка курсу «Репортаж» в Школі журналістики та комунікацій УКУ
Проєкт "Львів. Мозаїка" – дивовижний. І тому, що у жанрі художнього репортажу розкрито цілу палітру представників різних національностей, які витворюють цю масштабну, кольорову і часом несподівану мозаїку нашого міста. І тому, що кожен репортаж – стилістично інакший, бо писаний різними авторками (студентками Школи журналістики та комунікацій УКУ в межах курсу Лесі Яремчук). А передовсім тому, що авторкам вдалося "прослизнути під шкіру" (за Т. Вулфом) своїх героїв, налаштувати правильну словесну оптику (за Дж. Дідіон), дізнатись "ім'я собаки" (за Т. Френчем), а ще зобразити життя, "реальніше за саму реальність" (за Е. Гемінгвеєм). Я певна, що після прочитання цих текстів, ви зможете розгледіти глибше душу Львова. І в цих, здавалось би, абсолютно різновеликих, різнофактурних й іноді добре понищених історією шматочках репортажної смальти, відійшовши трохи поодаль, побачите суцільний гармонійний візерунок, який можна відчитати тільки з репортажної відстані десяти самодостатніх фрагментів єдиної мозаїки
Марія Титаренко
Доцент школи журналістики та комунікацій УКУ, кандидат наук із соціальних комунікацій
Чудові репортажі з емпатією до людських доль і життєвих драм, з увагою до деталей. Дають уявлення про те, як живеться у Львові не-українцям, людям інших національностей, релігій, звичок, традицій, мов. І то деякі герої - всі ті, хто живуть тут давно й переїздити не планують, - політично почуваються українцями, люблять нашу державу, зміцнюють її. Моя роль була - літературне редагування. Працюючи над текстами, згадали з авторками те, про що говорили на курсі "Мовна компетенція", і це стосується не суто ком і орфографії, а передусім стилістики, багатства мови, ритмічності та плавності тексту. Тому, окрім усього, репортажі ще й приємно читати.
Анастасія Левкова
Літературознавця, журналістка, письменниця. Літературна редакторка The Ukrainians.
Я теж вчився разом із групою ці три місяці. Хотілося не тільки допомогти студенткам покращити їх навички фотозйомки, але й дати розуміння фотожурналістики як суспільного явища, частини світової культури. Сподіваюся мені це вдалося.Працювати з групою було задоволенням, тому що я відчував живий інтерес з боку студенток до предмету і готовність працювати і розвиватися. Радий, що результати нашої спільної роботи над темою національних спільнот, які проживають на Львівщині, побачать інші люди на фотовиставці, яку організував Український католицький університет.


Олександр Хоменко
Фотограф-документаліст.Працює для українських та зарубіжних ЗМІ.