Середньостатистична неправдива новина складається із 70% правди та 30% брехні. Як не загубитися в численних fake news та вести активну протидію.
Ми звикли розглядати соцмережі як неодмінний інструмент демократії: місце, де панує свобода слова та вільно доноситься звідусіль громадянська позиція. Однак, тенденція зростання fake news на теренах інтернету руйнує межі між реальністю та вигадкою, і плямує світлу репутацію популярних майданчиків для обміну думками. Про вірус інформаційної пропаганди та протидію з нею на Школі кібербезпеки для медійників та журналістів «Free speech for free elections: Social media, cyber-security and fake news in Ukraine» доповідав Роман Горбик постдоктор факультету культури та медій – Umeå University (Швеція).
Початок пандемії fake news
Як зазначає Роман, перша половина 2000-х років ознаменована оптимістичним ставленням до соціальних мереж. Вони створили усі умови для того, щоби громадяни могли активно та без жодних посередників формулювати свої позиції, висловлювати її й таким чином бути залученими в життя держави. Громадськість, яка є основним елементом держави, раптово перемістилася у соцмережі.
З часом це бачення трансформувалося: після виборів США 2016 року, коли Овальний кабінет зайняв республіканець Дональд Трамп, після приголомшливої новини Брекзиту та інших перемог популістів, воно стало досить песимістичним. Цей момент, Роман Горбик вважає початком дискредитації соціальних платформ:
“Мовляв, це такий інструмент, який кидає виклик мейнстриму, кидає виклик традиційній журналістиці до якої ми всі звикли. І до соцмереж почали ставитися як до засобу ширення популізму, теорій змови та фейкових новин.”
Від Facemash до Facebook
У відповідь негативна суспільна реакція змусила соцмережі відповісти боротьбою чи обіцянками боротьби з фейками. Останні кілька років відбувалася ціла низка парламентських слухань у США, Великобританії та інших “інфікованих” країнах. Не оминуло цієї долі й Марка Цукерберга та компанії Facebook.
“Боротьба Facebook проти фейків – це значною мірою боротьба бджіл проти меду. Тому що фейки стали невіддільна частиною бізнес-моделі Facebook.”
За відомою легендою Цукерберга про створення Facebook, його ідея про інтернет-майданчик соціальної взаємодії народилася під час війни в Іраку та спостережень за громадськістю, в якої не було можливості висловлювати свої думки та комунікувати між собою. Проте, Роман зазначає, що історія Facebook розпочалася в університетські роки Цукерберга і на самому початку нагадувала радше прообраз Tinder, аніж соцмережу для обміну та промоції громадянської думки.
Бізнес-модель FB з самого свого зародження була націлена на інтеракцію та максимальну взаємодію його користувачів. В цьому вимірі уся активність, яку ми вкладаємо в Facebook активно монетизується. Саме фейки створюють найбільшу інтеракцію та “роблять гроші”.
Усі соцмережі заробляють на фейках
Проте рекордсменом з розповсюдження неправдивих новин все ще залишається Facebook. Пандемія COVID-19 продемонструвала складність боротьби з фейками та змусила FB змінити свою звичну політику щодо них. Аби перешкоджати поширення дезінформації щодо коронавірусу, ця компанія масово почала укладати договори з фактчекерами різних країн.
Аби зрозуміти чим відрізняється поведінка навколо fake news у різних соцмережах, варто звернути увагу на їхні дії в ракурсі протидії фейків. Так, Youtube позначає канали, які належать урядовим мовникам чи агітпроп та обіцяє усувати неправдивий контент від політиків. Whatsapp залишається тотально непрозорим та уможливлює багаторазове пересилання повідомлення на масову авдиторію. Twitter кишить ботами та непрозорою політичною рекламою, а протидія з нею відбувається як результат крайньої інстанції що ми побачили під час виборів США 2020. Google заохочує максимальну кількість переглядів інформації та відповідно не фільтрує її. А Instagram зовсім недоступний для фактчекерів через специфічний шлях поширення фейків.
Зміни в інформаційній політиці
За великобританським дослідженням YouGov 2017 року – лише 4% людей спроможні визначати фейки. Проте щороку масовість fake news загрозливо зростає, що не може бути непоміченим. Така негативна динаміка закликає суспільство до дискусії. Довший час тривають обговорення щодо ситуації з фейками Facebook: чи цензурування цієї соціальної мережі не буде наступом на свободу слова? У Німеччині водночас триває полеміка над темою криміналізації фейків, а Єврокомісія задля посилення протидії активно тисне на соцмережі. Facebook продовжує працювати над маркуванням неправдивих новин і у цьому допоміжною стає робота фактчекерів з боку незалежних медіа-організацій.
Фейки як гібридна технологія
Найбільш небезпечної трансформації зазнали fake news в контексті засобу ведення гібридної війни. Гібридна війна тут існує у поєднанні воєнних та мирних засобів, де мирні засоби поставленні на службу війні та виконують воєнні завдання. Роман зазначає, що раніше пропаганда XX століття зводилася до ізольованої інтервенції, а тепер є повномасштабною імітацією традиційних ЗМІ. Вона як “троянський” жанр діє з метою підриву самої системи, яку імітує. Таким чином цей гібридний жанр розмиває межі між істиною та неправдою.
Як боротися з фейками?
Аби не йти на повідцю за дезінформатором, як у відомій казці про Щуролова, Роман поділився універсальною формулою хорошого контрфейку. У створенні такої інформаційної пігулки мають значення дві речі: фактчекінг та “глибинна історія” у спростуванні. При створенні чіткого, зрозумілого, доказового пояснення варто звернути увагу на: аналіз джерела та його зв’язок з політичними акторами;, документи, які суперечать наведеній у фейку інформації та аналіз метаданих фото чи відео. Щодо “глибинної історії”, то тут Роман додає – важливо зберігати помірну емоційну насиченість та не забувати про іронічність.
Лекцію та практичні поради щодо протидії інформаційної пропаганди та fake news Роман Горбик озвучив на Школі кібербезпеки для медійників та журналістів «Free speech for free elections: Social media, cyber-security and fake news in Ukraine». Подію організували Школа журналістики та комунікацій Українського Католицького Університету спільно з Umea University (Швеція).
Ната Волощук
студентка Школи журналістики та комунікацій УКУ