На відкриту зустріч зі студентами Школи журналістики та комунікацій УКУ завітав кореспондент газети «Новий день», керівник ГО «Європростір» Олег Батурін. Упродовж восьми діб російські загарбники тримали каховського журналіста в полоні. Чоловік вийшов з дому в суботу, 12 березня, начебто на важливу зустріч. Але на місці його вже чекали окупанти. Що пережив журналіст за 187 годин полону, який психотип російських військових-допитувачів та як таки вдалось вибратись вцілілим – ділимось унікальною історією.
Олег Батурін розповів, яким він пам’ятає перший день повномасштабного вторгнення росії. З перших вибухів зрозумів: розпочалась війна. Однак місцеві не усвідомлювали реальний рівень загрози, а локальні ЗМІ працювали до остаточної перешкоди комунікації.
«Зранку 24 лютого в Каховці почули сильні вибухи. Я «вийшов» на звернення путіна і зрозумів, що почалась війна. Тоді ми ще не знали всієї небезпеки. Вдень херсонський берег вже був окупований російськими військовими. Коли вирушили до Нової Каховки, то побачили військову російську техніку, літаки над містом, на вулиці день, але місто перебувало у мертвій тиші. А в херсонській ОДА не вірили свідченням про російські злочини в області. Журналісти продовжували працювати, хоча з перешкодами. Доступ до мобільного зв’язку та Інтернету був обмежений, десь втрачений. Єдиним джерелом інформації були телеграм-канали та фейсбук-сторінки. Деякі медіа призупинили роботу, а хтось і нині продовжує працювати, ймовірно, перебуваючи вже за кордоном», – розповідає Олег Батурін.
Журналіст пригадує, що ключові дороги вже були заблоковані, тож виїзд з міста для нього та родини здавався неможливим. Російські військові обстрілювали автівки, кому ж вдавалось покинути місто – то лише з чергової спроби. А напередодні викрадення Олега Батуріна в місті стало відомо про зникнення активістів. Отримавши дзвінок про важливу зустріч з місцевим активістом, журналіст не здогадувався, що його чекатиме на місці:
«До мене зателефонував місцевий активіст, він говорив спокійним голосом, хотів зустрітись. Я нічого не запідозрив. Він запропонував зустрітись за межами міста, на що я відмовився, і він погодився сам приїхати. Коли я прийшов, його на місці не було. Натомість була автівка, звідки вибігли військові, схопили мене і одягли наручники. Вони були розлючені, бо я при собі не мав ні документів, ні телефону. Але вони знали, що я журналіст, і погрожували вбити», – каже Олег.
Чоловік пригадує, як його допитували, принижували, погрожували, тримали без їжі. Спочатку його тримали у захопленому приміщенні облдержадміністрації, а згодом перевезли до ізолятора, де тримали наодинці в камері. Російські військові приховували свої обличчя, але серед присутніх були знайомі лиця, які виявились колабораціоністами, запевняє Олег:
«На допитах мене запитували про каховських патріотів під прицілом автомата. Вони квапили, тому я назвав декілька імен. Але я згадав тих, за кого був певний, що вони в безпеці за межами країнами. Вони взяли зразок ДНК і змусили підписати якийсь папірець про співпрацю з органами рф. Коли проконсультувався з правозахисниками, мене запевнили, що ці документи не мають жодної юридичної сили. Це більше нагадувало психологічний тиск і залякування».
Читайте також: «Українці об’єднали світ і дали нові смисли Європі», – владика Борис Ґудзяк
Найбільше журналіста здивувало, що російські загарбники були розгубленими, а частина з них були ще курсантами:
«Здалось, вони не розуміють, що роблять в Україні. Коли 13 березня під приміщенням облдержадміністрації місцеві влаштували мітинг, загарбники розгубились, мовляв, чого ті кричать, вони ж прийшли нас рятувати. Особливо здивувало питання, чому українці не святкують “дєнь пабєди”», – згадує Олег Батурін.
Журналіста відпустили на восьмий день після викрадення. Олег переконаний: його затримали через журналістську діяльність, однак у певний момент чоловік став окупантам просто не цікавим. Він знав: російські військові можуть знову повернутись у будь-який момент.
«Я гадаю, це було попереджувальне викрадення, вони погрожували вбити. Здається, я став їм в певний момент нецікавий, адже не мав при собі телефона і документів. Але був певний, що рано чи пізно вони знову прийдуть. Їх цікавили активісти та ветерани АТО, яких вони жорстоко б’ють і знущаються. Я би не хотів більше чути, як катують людей», – зізнається Олег.
Читайте також: Хто і коли понесе відповідальність за звірства рф проти українців?
Коли Олега відпустили, на українському блокпості він розплакався і викрикував: «Слава Україні». Найбільше тоді хотілось чоловіку – виспатись і випити апельсинового соку.
«Перші дні після полону заснути не вдавалось. Сон повернувся лише тоді, коли переїхав до Львова. Хотілось просто відчути атмосферу мирного міста, випити соку і кави», – усміхається журналіст.
Він застерігає, як поводитись з окупантами і як пережити болючий досвід евакуації з рідного міста:
«З окупантами не треба сперечатись. Вони можуть бути озброєні, і ти не зможеш дати їм відсіч. Щоби вони не вимагали, потрібно намагатись виконувати їхні вказівки. Головне дбати про життя власне та рідних. Я досі оговтуюсь після пережитого. Я насправді задумався, що для мене гірше: залишитись вдома і постійно відчувати страх чи поїхати на контрольовану територію України у повну невідомість. Досвід евакуації є доволі травматичним. Як би не було важко, про це потрібно говорити. Це не має залишитись просто в пам’яті людини, яка пережила на власному досвіді. Важливо довірити комусь цю історію і задокументувати».
Автор: Наталія Стареправо, студентка ШЖК УКУ