Валедикторка літніх випускних урочистостей 2022 – Анастасія Бакуліна, випускниця магістерської програми «Журналістика» ШЖК УКУ, засновниця та СЕО онлайн-медіа «Свідомі».
У своїх промовах випускники зазвичай діляться своїм досвідом навчання та підбивають підсумки. Проте останні 8 років і 5 місяців українці проживають спільний досвід. Досвід, який не має проживати жодна нація. 24 лютого всі наші переживання відсунулись на другий план. Я та мої одногрупники перший місяць не були впевнені, чи зможемо ми закінчити університет цього року. Та завдяки нашим Збройним силам, ми — дипломовані магістри.
Тож, враховуючи жахливі події, які ми проживаємо сьогодні, я хочу звернутись не лише до випускників УКУ, а й до студентів, абітурієнтів з інших університетів.
Коли ми були молодшими, про нас любили казати, що ми — втрачене покоління, яке нічого не бачить, окрім своїх соцмереж. Та вони помилялись. Нещодавно я почула, що ми — це покоління, яке не знало спокійних часів. Ці слова змусили мене задуматись та проаналізувати, яке насправді ми покоління.
Ми — покоління, яке з шести років знає слово «революція». Коли ми вчились в перших класах, трендовий колір був помаранчевий, а хайпова пісня «Разом нас багато».
Ми — покоління, яке ще памʼятає хороші дороги, зроблені до Євро-2012.
Ми — покоління, яке літні канікули в старшій школі вже не змогло провести в Криму. Ми знову згадали слово «революція» та вивчили нові слова «Небесна Сотня», «окупація», «АТО».
Ми — покоління, яке ще зранку може протестувати під судом по справі проти Сергія Стерненка в Одесі, а ввечері цього ж дня стояти біля Офісу президента та вимагати правосуддя. В цей час нас називали «прогресивною молоддю, яка може підпалити автозак».
Ми — покоління, яке хоронить своїх однолітків та молодших за нас протягом останніх 8 років. Для нас рядки Гемінгвея «По кому подзвін?» звучать особливо моторошно. З кожною звісткою про смерть це питання звучить все гучніше у твоїй голові. Бо не знаєш, на чий похорон потрібно буде збиратись наступного разу.
Ми покоління яке не буде ставити пам‘ятників, натомість буде продовжувати справи загиблих Героїв.
Під час прощання з активістом Романом Ратушним Сергій Стерненко сказав «Пам’ятаймо, що найголовніший, найдостойніший пам’ятник Романові – це продовження його справи. Продовження боротьби за справедливість. Проти корупції. Та за Україну без російських загарбників».
Замість памʼятників, ми продовжуватимемо зберігати парки від незаконних забудов, створювати стипендійні фонди та робити те, про що казав митрополит Андрей Шептицький — тихою та невтомною працею любити Україну.
Ми покоління, на чиї плечі лягло складне завдання — навчити українське суспільство вчитись на помилках історії. Ми повинні відчути на собі відповідальність за продовження справи тих, хто заплатив найвищу ціну за незалежність України. Ми повинні розбудовувати її заради Романа Ратушного, Артема Димида та майбутніх поколінь.
Під час повномасштабного наступу вся Україна обʼєдналась. Ми стали єдиною спільнотою. Я вдячна Українському католицькому університету за те, що 6 років тому навчив мене бути частинкою спільноти. Тож я сподіваюсь, що ми з вами продовжимо обʼєднувати людей навколо спільної мети. І як казала Катя Гандзюк, «Тримаймося купи і горнімося один до одного».
Я дякую своїй альма-матер, за неоціненний досвід, довжиною у 6 років. За можливість та опору створити тут своє медіа. За допомогу у його розвитку. За усвідомлення цінності кожного студента та студентки в стінах університету.
Окремо хочу подякувати Збройним силам України, за те, що захистили наше право на освіту та за можливість розділити цю радісну подію в спільноті УКУ.
Слава Україні!
Джерело: УКУ