Сьогодні, думаючи про майбутнє університетів, я запитую себе наскільки це майбутнє пов’язане з бажанням та здатністю університетів генерувати суспільний капітал?
До питання майбутнього університетів можна підходити з різних перспектив. Можна, скажімо, розпочати з аналізу досвіду функціонування вищої освіти в умовах «ковідного року». Можна також підійти з перспективи «цифрового світу» та його впливу на освітні і дослідницькі моделі університетів. Можна спробувати подивитися на демографічну перспективу (йдеться про ідею освіти впродовж життя та міграційні студентські потоки). А можна підходити з точки зору освітнього ринку й аналізу його динаміки і потреб, з надією виплисти на свій «блакитний океан».
У розмові про майбутнє освіти годі обійтися без аналізу фінансових моделей університетів та забезпечення ресурсів для їхньої життєдіяльності. Є ще важливі блоки запитань, пов’язані з забезпеченням якості освіти, зростанням конкурентності на освітньому полі та важливості формування конкурентно-партнерського типу стосунків і взаємодії. І це лишень початок переліку тем, над яким слід попрацювати, щоб вийти на цілісну картину університетського майбутнього.
Сьогодні, думаючи про майбутнє університетів, я запитую себе наскільки це майбутнє пов’язане з бажанням та здатністю університетів бути генераторами суспільного капіталу, який може існувати лише в системі координат, заданої довірою, солідарністю та служінням?
Щоб відповісти на це питання слід, перш за все, дати собі відповідь — наскільки ми готові дивитися на освіту та підходити до неї як до «спільного блага»? Розуміючи при цьому, що освіта в цілому, а зокрема, університетська є спільним благом не лише тому, що передбачає спільну для усіх користь, а й передусім тому, що ставить перед нами вимогу співвідповідальності за плекання цього спільного блага. Дискурс та практика «спільного блага» та «спільної відповідальності» ведуть нас до витоків «суспільного капіталу».
Успіх «демократії» насправді не лише у процедурах, суспільних алгоритмах та ефективності. Він у силі розуміння та визнанні простого факту, що ключовим ресурсом для розвитку демократії є суспільний капітал. Без властивого суспільного капіталу «процедурна демократія» стає вразливою на спокуси тоталітаризму. Як і кожен капітал, суспільний починає працювати тоді, коли у нього інвестують. Якщо його не поповнювати, або ще гірше — зловживати ним, то він швидко почне дрібніти та зменшуватися, а його дефіцит виявляє себе як досвід взаємної недовіри, самотності та розгубленості. Фраза «alone together» («самотні разом») є доброю ілюстрацією того, що переживають сьогодні багато з нас у гіпертехнологічному просторі сучасної комунікації.
У проєкції на політичну площину ми можемо зрозуміти, якою є політика у просторі з дефіцитом суспільного капіталу та як можуть виглядати політичні процеси у суспільстві з хорошим запасом суспільного капіталу. Зрештою, смугу невизначеності та викликів, спричинену пандемією, швидше та успішніше проходять суспільства з високим рівнем суспільної довіри та еластичною суспільною мережею взаємодії і підтримки.
Як і кожен капітал, суспільний починає працювати тоді, коли у нього інвестують.
Під цим оглядом суспільний капітал є передусім взаємною та дієвою солідарністю щодо цінностей, гідності і того, що я би назвав суспільною «моральною візією». Якщо говорити про конкретну особу, то «моральна візія» є одразу інтуїтивно зрозумілою: я не завжди можу мати ясність щодо свого особистого майбутнього, скажімо, щодо моєї професійної діяльності, натомість було б дивно, якщо б я, думаючи про майбутнє, не бачив себе у ньому людиною доброю, справедливою, чесною. Вміння думати про своє майбутнє моральними категоріями (і у цьому сенсі бути «моральним візіонером») — є питомо людським досвідом.
Тому, якщо думати категоріями «суспільної моральної візії», то суспільний капітал також передбачає певну якість наших стосунків, спілкування та взаємодії. Іншими словами, не на кожному ґрунті цей капітал зможе прорости і зростати. Добрим індикатором рівня суспільного капіталу є взаємна готовність (або її відсутність) послужити один одному, підтримати іншого, пожертвувати чимось заради іншого. Словом, суспільний капітал виростає на ґрунті людських чеснот.
Буквально за два місяці перед появою вірусу Covid-19 Папа Франциск проголосив свою ініціативу Global Compact on Education, декларуючи, що освіта заслуговує на те, щоб стати всезагальним проєктом солідарності усього людства.
Папа говорить, що нам усім потрібно мати три рівні відваги, щоб успішно розвивати цей проєкт:
1) відвагу поставити особу та її гідність в центрі наших зусиль;
2) відвагу кожного творчо та відповідально інвестувати своє «серце, вміння та енергію»;
3) відвагу виховувати та плекати осіб, які прагнутимуть служити спільноті. «Найвище служіння освіти полягає у приготуванні до служіння», — говорить Папа.