«Україна приречена на перемогу, бо ми нарешті боремо свою меншовартість»: інтерв’ю із засновницею «Свідомі» Анастасією Бакуліною

|
|
«Україна приречена на перемогу, бо ми нарешті боремо свою меншовартість»: інтерв’ю із засновницею «Свідомі» Анастасією Бакуліною

Анастасія Бакуліна – влітку 2022 р. стала випускницею магістерської програми «Журналістика» УКУ. Засновниця і керівниця медіа «Свідомі». Навчаючись на 2-му курсі бакалаврату з психології, дівчина неабияк зацікавилася інформаційним простором і у жовтні 2018 року створила для друзів та знайомих зі спільноти УКУ закритий блог з доступним переказом новин. Натомість нині, 4 роки потому, студентська інстаграм-сторінка «для своїх» переросла у одне з найпопулярніших онлайн-медій країни з аудиторією сумарно в понад 250 тисяч підписників.

Під час своєї промови валедикторки випускних урочистостей-2022 Анастасія зауважила: «Ми покоління, на чиї плечі лягло складне завдання — навчити українське суспільство вчитись на помилках історії. Ми повинні відчути на собі відповідальність за продовження справи тих, хто заплатив найвищу ціну за незалежність України». Про відповідальність за виховання мислячої нації, роботу журналістів під час війни та безумовну любов до України – «тихою і невтомною працею» – читайте далі.

Анастасія Бакуліна, випускниця магістерської програми «Журналістика» УКУ

Про роботу «Свідомих» – до та після 24 лютого

5 найважливіших для молоді новин на день. Саме так я би описала звичну роботу нашого медіа. До повномасштабного вторгнення ми висвітлювали конкретні теми, які вважали для себе пріоритетними: війна, яка, звісно, нікуди не дівалася за останні 8 років, внутрішня та зовнішня політика, права людини, тимчасово окуповані території і життя кримських татар. Зараз все трохи інакше. Але це не ми змінили спеціалізацію – світ змінив свій фокус та зійшовся на Україні. Я пам’ятаю, коли ми всі 24 лютого почали працювати о 7 ранку. Мене спитали, що робити, і я оперативно ухвалила рішення, що ми публікуємо всі новини, які є. Тут триває бомбардування, там президент звертається вже втретє за цю добу. Тобто ідея «5-х новин на день» вже навіть не обговорювалася.

Зараз до звичної інстаграм-сторінки «Свідомих» у нас додалася англомовна версія медіа, а також окрема сторінка для публікацій не новинного змісту, а великих аналітичних спецматеріалів. Над їхніми розробками ми почали працювати ще до повномасштабного вторгнення. Наші наративи змінювалися вже в під час активного розвитку подій. Наприклад, з’явилися колонки. Прийшло розуміння, що наші читачі потребують сформованих думок моральних авторитетів. Впродовж перших тижнів повномасштабної війни ми дуже активно видозмінювали та «шліфували» роботу. Тоді в нас не було такого, що редакція «Свідомих» спить чи відпочиває і не моніторить новини. Наші новинні зміни були розписані 24/7, тому ми працювали постійно, аби подавати свіжу інформацію. Нині ми трохи змінили формат роботи, бо вже немає такої інформаційної активності вночі, як раніше. Тож стандартний день «Свідомих» – це вже не хаос, а цілісна налагоджена робота.

Команда «Свідомих»

У кожного відділу є свої розклад та правила. У нас побільшало, ясна річ, новинарів, які працюють позмінно. Ми перевіряємо і ретельно добираємо новини. Окрім цього, збільшився відділ випускових редакторів та дизайнерів. Проте навіть зараз ми все ж стараємося не нагромаджувати інформацію і, що важливо, завжди вказуємо правдивість джерела, аби випадково не розповсюдити фейки, над якими нині продовжує активно працювати російська федерація.Тішить, що моя команда справді натренована. Ми налагодили роботу до такої міри, що навіть завели словничок правильної термінології часу війни, аби уникати надміру емоційних чи «поетичних» слів, та зберігати холодну розсудливість у всьому. На щастя, наша редакція розуміє, як потрібно функціонувати, адже ми дуже відточені щодо механізмів роботи та завжди пам’ятаємо, що працюємо на якість, а не на кількість читачів чи охоплень.

«Коли твоя відповідальність усвідомлена, вона завжди тримається на одному рівні – на високому» 

За 2 тижні до повномасштабного наступу в нас активно почала зростати аудиторія. В перші дні це було 70 тисяч підписників, через два тижні – уже 100. Нині головна сторінка «Свідомих» налічує 160 тисяч читачів, англомовна версія – понад 50 тисяч, а сторінка спецматеріалів – ще майже 30 тисяч. Я би могла сказати, що моя зона відповідальності дуже змінилася, але це не так. Коли твоя відповідальність усвідомлена, вона завжди тримається на одному рівні – на високому. Так і в нашій команді. Ми, звісно, радіємо приходу нових читачів, але не відчуваємо якогось тремору, на зразок: «О Боже, їх тепер так багато!». Бо, зрештою, немає різниці, чи аудиторія налічує 10, чи 100 тисяч – це все люди, які потребують якісної і перевіреної інформації.Я завжди розуміла наших читачів і всю їхню складність. Бо це у своїй більшості молодь, яка, можливо, ще не має власної чіткої думки та сформованої позиції. Молодь, яка заплуталася, і якій потрібно допомогти. Ми з командою продовжуємо це усвідомлювати донині. Тому завжди дуже відповідально ставимося до подачі неоднозначної інформації, завжди спростовуємо недостовірну інформацію та перепрошуємо перед аудиторією. Адже розуміємо, що ми відповідальні за формування громадської думки величезної кількості людей. Найцінніше, коли до мене підходять після якихось лекцій та кажуть: «Дякую, що створили “Свідомих”, вони допомогли мені сформувати свою позицію». Саме це про відповідальність і водночас про великий вплив, який не переростає в пропаганду з нашого боку. Ми чітко знаємо нашу позицію – «Свідомі» були з тих, які активно засуджували дії влади, коли вона саджала активістів за ґрати. І зараз «Свідомі» – ті, хто чекає офіційних коментарів та фільтрує неоднозначні твердження про критику дій президента зокрема. Щоб не зробити гірше країні – ми намагаємося зберігати холодну голову. Можливо, в нас невелика кількість вподобань та охоплень відповідно до кількості підписників, але моя совість спокійна, що ми не “хайпуємо”, а надалі публікуємо якісне та потрібне.

Дуже цінним став запуск англомовної версії нашого медіа. Бо я розумію, що після перемоги ми її не закриємо, а навпаки – доступно писатимемо матеріали з акцентом на молодь, яка живе за кордоном. Тішить, що серед аудиторії багато читачів з Великої Британії та США. Разом з тим, серед підписників є частина українців, які поширюють інформацію для своїх друзів з-за кордону. Але найбільшу проблему, яку я помічаю під час аналізу іноземного інфопростору, це не якесь погане чи викривлене ставлення до українців, а припустимість лояльного ставлення до росіян. Мовляв, вони такі нещасні, страждають не менше, але борються. Цей наратив варто погасити, ніхто з росіян не бореться, перестаньте. Тому українським медіа, зокрема, також варто пам’ятати, що наратив «ми їх перевиховаємо» під час створення російськомовних версій матеріалів приречений на провал.

Про нові суспільні виклики для інформаційного простору

Серед новітніх своєрідних трендів у інформаційному просторі помічаю те, як зараз блогери усвідомили, що вони українці, і почали транслювати потужну і свідому національну позицію. Щоправда, конструктивною вона була хіба що впродовж першого тижня повномасштабного вторгнення. Нині ж ми спостерігаємо, що блогери почали себе позиціонувати як медіа. Бо чомусь вирішили, що, читаючи все підряд – можна орієнтуватися у суспільному просторі та транслювати свої суб’єктивні висновки іншим. Але робота журналістів відрізняється від блогінгу якраз тим, що ми не тільки, як конвеєр, пишемо і репостимо, а й перевіряємо інформацію. Тому ахіллесова п’ята для інформаційного простору нині – це блогери, які публікують в себе не доречну інформацію.Разом з тим у медіа зараз часто присутні маніпуляції у формулюваннях. Коли перший етап об’єднання перед невідомістю спав, стало знову чітко помітно, як медійники та лідери громадської думки почали «накручувати» людей та перетягувати ковдру на свій бік. Так і виходить, що люди, котрі, я певна, до 24 лютого навіть не могли розшифрувати абревіатуру «НАТО», нині стали експертами з усього. Паралельно журналісти, не чекаючи якоїсь перевіреної інформації, самотужки починають створювати інформаційні «вкиди» за чи проти когось, не чекають підтвердження або спростування від офіційних структур, ганяються за клікабельністю та охопленнями. Нехтування стандартами та етичними нормами журналістики під час війни призводить до жахливих наслідків. Коли про смерть своєї дитини батьки дізнаються з новин, бо комусь не терпілося погнатися за сенсацією, це переходить будь-які межі.

Тому українцям важливо сформувати пам’ятку про те, як споживати інформацію під час війни:

  1. Серед інформаційного хаосу варто чітко виокремити до 5 джерел, звідки ви берете інформацію. Мова не про офіційні канали, а насамперед про медіа. Щонайменше, можна орієнтуватися на суспільного мовника та його регіональні філії.
  2. Пам’ятати про потребу фільтрувати блогерів – навіть журналістів, які пишуть у фейсбуці. Зберігати критичне мислення дуже важливо у будь-якій ситуації.
  3. Завжди довіряти офіційним джерелам (Офіс президента, СБУ, ГУР тощо) і разом з тим зауважувати, на кого посилаються ЗМІ, які ви читаєте.
  4. Не вступати в баталії у коментарях – це точно не те місце, де вийде перевиховати когось, а особливо росіян. Це не наше завдання, це їхня вада.
  5. Час від часу старатися «заземлятися» (це вже порада від мене як дипломованого психолога) – проводити певний час без телефону і відпочивати від інформаційних напливів.

Це той мінімум, що допоможе критично ставитися до інформації навколо та в хаосі неперевірених телеграм-каналів і закритих чатів зберегти ясність розуму.

«Нашій країні дуже пощастило, що нині її починають любити так багато людей» 

24 лютого я довго не могла повірити, що це справді відбувається. О 6 ранку мене розбудили повідомлення від мами та друга про те, що «почалось». І коли я увімкнулася сповна у роботу, то вже дійшло розуміння всього. Було важко сконцентруватися на будь-чому. Знала точно, що залишаюся тут та продовжую роботу. Питання «Залишатися в Україні чи переїжджати за кордон» не стояло для мене щонайменше з 18 років. Я завжди розуміла, що з цієї країни мене хіба що ногами вперед винесуть. І що би не було – стоятиму до останнього. Тож 24 лютого весь день я проговорювала у голові: «Я несу речі, щоб жити в будинку з друзями, бо почалась війна», «Зараз я тут, бо почалася війна», «Київ, у якому я була три дні тому, бомблять. І це війна». Саме таке пояснення самій собі всіх своїх дій давало мінімальний поштовх діяти. І ці стадії шоку треба було пережити. Звісно, нині ситуація зовсім інша. Як би це страшно не було, але все наше суспільство, і я зокрема, звикло до сирен, бомбардувань, звісток про смерть. Однак потрібно завжди пам’ятати: між «звикнути» і «змиритися» – величезна різниця. І історія нашої держави та наших людей – точно не про «змиритися».

Я знаю, що Україна приречена на перемогу тому, що ми нарешті боремо свою меншовартість. І це проявляється у всьому. Виявляється, можна цілком адекватно жити без російської музики чи випусків Дудя. Виявляється, «наше» нічим не гірше за «їхнє». Виявляється, що нарешті можна перестати виправдовуватися за те, що, наприклад, ми можемо похвалити президента (як це сталося після промови у Мюнхені). Бо коли влада робить щось хороше – її треба хвалити. Коли погане – критикувати і вимагати змін; не реагує – виходити на акції. Це модель здорового суспільства. А ще мені здається, ми самі неочікувано швидко для себе згуртувалися ще напередодні повномасштабної війни: волонтери, збори коштів, провізій. І насправді, за подолання цієї меншовартості ми платимо дуже високу ціну. Бо саме на моменті загрози втрати ми починаємо цінувати те, що вже маємо…

Нині я спостерігаю за своїми подругами, які раніше не були патріотично налаштовані, могли споживати російський контент та відверто не розуміли моєї «нарваності» щодо українського питання. А зараз вони самі формуються та відстоюють усе, що стосується українськості. Тому не треба навіть ставити питання: «Чому ми переможемо?». Треба тільки готуватися до цієї перемоги і подальшої відбудови. Насправді для мене процес відновлення – це про піднесення. Ти перемагаєш, тобі треба відбудувати свою країну до її кращої версії.

Нашій країні дуже пощастило, що нині її починають любити так багато людей. Бо я цю країну люблю давно і безумовно. Так батьки вірять у своїх маленьких дітей, що вони все зможуть. А я так вірю в Україну і в її перемогу. Бо як не перемогти країні, де люди зустрічають російську техніку жовто-блакитними прапорами?

«Свідомі» формують свою роботу як незалежний ЗМІ насамперед завдяки підтримці аудиторії. Підтримати онлайн-медіа можна за покликанням.

Підготувала Анна Колісник, студентка ШЖК УКУ