Фемінітиви в контексті війни

Днями у твіттері я знову наткнулася на дискусію щодо доцільності вживання фемінітивів. Здавалося б, у 2019 році  Кабінет міністр України затвердив новий правопис, який регламентує нові мовні явища, що з’явились у соціальній, культурній та науковій сферах на фундаменті українських правописних традицій. Проте дискусії в соціальних мережах щодо доцільності офіційного закріплення фемінітивів досі залишаються відкритими і для мовознавців, і для звичайних користувачів мови. Якщо заглянути в коментарі під Facebook-дописом про фемінітиви, можна зустріти абсолютно різні погляди: одним вони видаються невластивими для української мови, іншим їх важко сприймати на слух, а треті – узагальнюють попередні аргументації виразом “паплюження української мови”. Проте, вплив фемінітивів на суспільство, на мою думку, є більш вагомим за незручності, створенні відходом від звичних форм, оскільки саме вони роблять жінок і їхню працю більш помітними для більшості. 

Розглянемо це в сучасному контексті. З початком повномасштабного вторгнення росії понад 100 тис. українців залишили свої мирні справи та долучилися до лав Територіальної оборони або ЗСУ. Серед них є жінки. І їхня частка вагома. Ще до повномасштабної війни у складі Збройних Сил України жінки складали майже 22% особового складу (12% від особового складу – безпосередньо військові). У Державній службі з надзвичайних ситуацій налічувалось понад 11 тисяч працівниць, що складає 5 частину від усієї кількості робітників. Жінки не тільки воюють та захищають нас на фронті, а й беруть активну участь у волонтерстві: плетуть сітки, ліплять вареники, працюють у центрах для біженців. І роль і тих, і тих однаково важлива для перемоги України. Але чи була б їхня роль настільки видимою без фемінітивів? 

Слова “волонтерка”, “офіцерка”, “парамедикиня”, хоч досі гейтяться деякими українцями, мають велике значення для відображення ролі жінок у війні. Якби фемінітиви не вживалися на позначення жінок замість прийнятного для багатьох “волонтер” чи “офіцер”, існувала би ймовірність, що середньостатистичний читач не зрозумів би, що саме жінка стоїть за цим словом. Адже за дослідженням Thomson Reuters у 2020 році половина опитаних читає лише заголовки у соціальних мережах, не переглядаючи самої новини. Інше дослідження Колумбійського університету говорить про те, що 59% поширених посилань у соціальних мережах не були проглянутими користувачами. Тобто читачі робили висновок про новину, не читаючи її та не заглиблюючись у її суть. Тож цілком ймовірно, що певна кількість інформації про роль жінок без фемінітивів була би опущена та не сприйнята суспільством належним чином. Привернення уваги до ролі та місця жінок в регулярних військах дасть змогу вирішувати проблеми, з якими вони там стикаються, наприклад, сексуального насилля

І справа не тільки у воєнній справі. До початку XIX ст. професії називали чоловічими іменами, бо переважно чоловіки їх займали. Жінки ж були «замкнені» в приватній сфері: виховування дітей, догляд за будинком тощо. Після перевороту 1917 року жінки почали з’являтись в професіях, суспільство відреагувало на це створенням фемінітивів. Так, для української мови давно вже є нормативними слова «вихователька»,  «вчителька», «лікарка», «медсестра». Ймовірно, тому, що жінки складають майже 81% від усіх зайнятих в сфері освіти (середні/старші школи) та 82% в сфері охорони здоров’я є жінками. В інших професіях ситуація інша. Лише декілька років тому уряд скасував перелік професій, заборонених для жінок. Донедавна жінка не могла працювати пожежником чи водолазом, машиністом, до прикладу, метро. Відповідно, зараз для жінок у цих професіях сформувались нові фемінітиви: водолазка, пожежниця, машиністка метро тощо. Якби цих слів не було, професії досі залишались би маскулінізованими в очах суспільства і тим самим продовжували формальну заборону для жінок. Якщо ж ми чинитимемо і використовуватимемо фемінітиви, особливо традиційно чоловічих професій, то майбутнє покоління розумітиме, що для них є місце там, де вони хочуть бути. 

Війна пришвидшує усі суспільні трансформації, що відбувались протягом багатьох років. Одна з них, переосмислення ролі обох статей. У цьому контексті важливо мати наочні приклади, які б показали суспільству те, що ці трансформації є нормою й кожна людина, незалежно від статі, може спробувати себе в різних професіях. Це важливо не тільки з погляду підкреслення гендерного рівноправ’я, а й через закріплення у мові цінностей, які ми сповідуємо: поваги, гідності, рівності. Водночас державі та громадянському суспільству варто забезпечити необхідні для цього умови. Для початку, як мінімум, додати словотворчі суфікси до назв професій, щоб увиразнити цю тенденцію.

Авторка: Анастасія Галюк, студентка ШЖК УКУ