Христина Міськевич про конференцію SMILES 2022: Social Sciences, Arts and Humanities in contemporary society

|
|
Христина Міськевич про конференцію SMILES 2022: Social Sciences, Arts and Humanities in contemporary society

Ранок 16 листопада у нас із Христиною Кащук, студенткою магістерки з публічного управління, розпочався з безперервного листування та пошуку інформації щодо російської ракети, яка за день до того впала на території Польщі.

Телефоную я пані Мирославі Чех запитати поради що ж нам робити. Тиждень тому ми вже купили квитки на автобус Львів – Каунас і 16 листопада ввечері мали виїжджати. Маршрут пролягав через Польщу. Зрозуміло, що новини про влучання ракети в Переводові і різна неверифікована інформація з фейсбуку про те, що через кордон не пропускають змусили нас серйозно завагатися чи їхати взагалі на конференцію до Каунаса, чи ні. Пані Мирослава у телефонній розмові трохи приземлила наші переживання і ми вирішили ризикнути. Спойлер:  кордон перетнули, простояли шість годин, але в Польщі все дійсно було окей.

Наступного дня ми приїхали на автовокзал в Каунасі і попрямували до гуртожитку Каунаського університету технологій, щоб заселитися. Вранці 18 листопада розпочиналася конференція SMILES 2022: Social Sciences, Arts and Humanities in contemporary society, де ми також повинні були презентувати власні доповіді.

Каунаський університет технологій віднедавна є університетом-партнером УКУ, тому нам, двом Христинам, випала нагода поїхати до них на конференцію та розповісти про власні напрацювання. Моя презентація стосувалася змін в комунікаціях та медіа в Україні під впливом повномасштабного вторгнення, а Христина Кащук розказувала про вплив російсько-української війни на шкільну освіту. Конференція пройшла в досить легкому та розваженому режимі. Запитань нам багато не ставили, однак пізніше викладачі та студенти поділилися, що їм було важливо почути інформацію, яку ми презентували.

Ми з Христиною були єдиними студентками з інших країн на цій конференції. Вона поділялася на кілька блоків: перший – загальний (на ньому були присутні всі учасники). Наступні ж блоки відбувалися одночасно та відрізнялися за тематиками: культура і комунікації, освіта, сучасна освіта, мови і переклади. Попередньо, нам надсилали програму заходу, але те, до чого ми не були готові – це кількість лекцій литовською мовою. Звичайно, була частина лекцій, які велися англійською, але їх було не так багато. Було цікаво сидіти з відкритим гугл-перекладачем в телефоні та перекладати всі слайди доповідачів. Можу точно тепер сказати, що маю досвід перекладу з литовської на англійську. Окрему подяку ми висловили студентці Емілії, яка спеціально для нас перекладала свою доповідь англійською, хоча попередньо цього не планувала робити.

Саме вона пізніше поділилася з нами кількома інсайтами про те, як зараз живуть литовці. Емілія зазначила, що конкретно в цей момент війна не змінила їх стиль життя. Однак вони пам’ятають про події в Україні, тому ввели у звичку постійно донатити на потреби українців та читати останні новини, щоб бути в курсі всього. Цікаво, що на початку повномасштабного вторгнення Литва пережила, мабуть, ту саму невизначеність та невідомість, що й Україна. Як згадувала Емілія, багато хто почав волонтерити та всіляко допомагати українцям, адже вони розуміли, що можуть бути наступними.

Таку допомогу від литовців дуже видно на вуличках Каунаса. Будівля театру ввечері підсвічується синьо-жовтими кольорами. На вулицях висять українські стяги. Дуже часто вони розташовані поруч із литовськими. Вхід до музеїв та виставок для українців безкоштовний. А в Національному художньому музеї ім. М. Чюрльоніса просто на вході знаходиться відкрита експозиція плакатів, створених художниками для кампанії «Барвуємо для України», яка засуджує російську агресію. В Каунасі, до речі, одну з вулиць перейменували на «вулицю українців», а одну зі стін будинку в центрі міста прикрашає стінопис з двоколірними мотивами «Victory». Ну а пропозиція однієї жительки міста допомогти з проживанням наступного разу, коли ми плануємо навідатися до Каунаса, ледь не до сліз розчулила нас із Христиною!

Для мене ця поїздка була доволі символічною, адже від початку повномасштабного вторгнення я захоплювалася тим, у яких розмірах прибалтійські країни допомагають Україні. Тому дуже хотілося навідати якось одну з трьох країн та поспілкуватися з її мешканцями про те, як вони переживають ці події. І сталося так, що УКУ здійснив маленькі мрії!